ptisa_kiwi

Чому ви брешете? Знову і знову? Ви брешете батькам, дітям, друзям, начальнику, колегам, сусідам, коханим і, головне – брешете собі. Щодня, щогодини, не замислюючись над тим, що все навкруг  і в середині – брехня. У сучасному світі тотального інформаційного терору, який став нормою, тотальна брехня також стала нормою, але вона від цього не стала правдою чи хоча б меншою брехнею. Хтось гнівливо заперечить: «я не брешу», і це буде неправда, бо люди брешуть собі і вже не можуть взагалі відрізнити правду від брехні.

Бреше реклама, вся. Брешуть теленовини. Всі. Брешуть вчителі в школі. Всі. І брешуть люди.

І нібито всі знають про це, і навіть популярний похмурий доктор каже: «everybody lies», але чомусь це нікого не бентежить. (До речі дивно, що про це каже саме лікар, адже є три категорії людей, яким не можна вірити абсолютно ніколи. Це історики, політики і, звичайно, лікарі – вони брешуть завжди і про все)

Спробуйте не брехати три дні, або хоча б один день. Не треба рубати правду матку, це може призвести до певних ускладнень в житті, можна просто промовчати. Ви здивуєтесь, але це буде доволі складно.

І на останок по темі: для тих, хто хоче схуднути, чудова дієта «струнка побрехунка» - якщо збрехала, то більше не їси нічого в цей день. Результати приємно вразять.

Будьте щирими до себе і, можливо, світ буде щирим по відношенню до вас.

ptisa_kiwi

- Дети мои! Я умираю, принесите мне стакан воды.
- Отец, 1 января, все умирают, возьми и сам принеси!

__________________________

Игрaют дети в лaгере. Вожaтaя зaдaет вопрос:
- Сaмое неожидaнное для тебя место для пирсингa у девушки?
- Шея!
- Копчик!
- Пяткa!
Вовочкa тихо, философически говорит:
- Сaмое неожидaнное место для пирсингa у девушки - это х%й...

__________________________

- Овощ, тебе в помощь!
- Не понял?!
- Хрен с тобой, говорю!

__________________________

 Деловая женщина, чтобы семья не мешала деньги зарабатывать, наняла для ребенка - няньку, для мужа - проститутку, а чтоб всех вкусно кормить параллельно открыла ресторан...
Времени ведь свободного нет!

__________________________

 Я всегда знал, что я не самый красивый, но чтобы проститутки, стоя на остановке и увидев меня, делали вид, что ждут автобуса - это уже слишком...

__________________________

 - Так ты говоришь, что я для тебя и пальцем не пошевелю?! - сказал муж и нажал на курок.

__________________________

Сын игрока в покер не может понять, любит его отец или блефует. )

__________________________

— Дорогая ты хотела непредсказуемости?! Так вот через час мы едем автостопом в Конго, возьми АК-47 на кухне, а детей я уже продал цыганам.

__________________________

ptisa_kiwi

- Мам, давай возьмем котёнка!
- Нет доча, когда он вырастет будет срать в углах!
- А тигрёнка?
- Нет, когда он вырастет, срать в углах будем мы.

 *  *  *  *  *

Мои знакомые называют детскую комнату, где живет их 7летний сын, очень метким словом — сынарник.

 *  *  *  *  *

Психологи установили, что 70% бабушек симулирует маразм.

*  *  *  *  *

Во время секса Николай Басков представляет вместо жены себя.

*  *  *  *  *

Витя понял, что у него не все в порядке, когда медсестры начали фотографироваться с его манту.

*  *  *  *  *

У Вахтанга Кикабидзе «В Контакте» три раздела – «Мои друзья», «Мои года», «Мое богатство».

*  *  *  *  *

После того, как маленький Витя научился считать, папе пришлось делить пельмени поровну...

*  *  *  *  *

Гламурные милиционеры носят овчарку подмышкой.

*  *  *  *  *

Учитель физкультуры никак не может обыграть в шахматы учителя труда, потому что последний выстругал себе два дополнительных ферзя!

*  *  *  *  *

Главное волшебство Нового Года - в одно мгновение все продукты на столе становятся прошлогодними...

*  *  *  *  *

Отец семерых дочерей в отчаянии назвал восьмую Серегой

*  *  *  *  *

- Петр Сергеевич, а можно Вас звать "Жупел"?
- ??.. Эм.. Ну.. Кх-ммм... Можно...
- Скажите, Жупел, а почему у Вас такое тупое прозвище?

*  *  *  *  *

Покупатель, недовольный качеством навоза, так и не смог подобрать подходящего эпитета, чтобы охарактеризовать товар.

ptisa_kiwi

Хто-небудь, назвіть мені хоча б одну річ, заради якої дійсно варто було жити.

 Я дивлюся навколо і всередину себе і не бачу жодної. Людство з космічною швидкістю знищує себе і свою прекрасну планету, це трапляється просто зараз, у нас на очах, і поодинокі з‘ойкі не мають ніякого значення. Гасло «Споживати! Споживати! Споживати!» одразу  вичерпало себе, але і цього ніхто не помітив. Відлік пішов на місяці, ну, може – роки. Процес вже незворотній і його не зупинити. Люди не хочуть жити серед людей, і більшість людей ненавидять. . . людей.

Отже, для кого бути корисним,  і для кого «тваріть дабро»? Сенс? Просто спостерігати як гине світ – сумнівне задоволення.

Доля була прихильна до мене і часто всміхалася, Я не смію нарікати. Бажання здійснювались всі, правда зазвичай тоді, коли «вже нафіг нічого не треба». Тому, що бажання штучні, чужі і надумані, а душа, що роками намагалась пробитися через це нав‘язане ззовні павутиння, остаточно розчарувалася і знесилена замовкла, її не почути.

Діти? Навіщо ми їм потрібні? «Я хотєл дать ім знанія как правільно жить, но понял, что магу дать только піздюлєй». Що ми можемо дати дітям крім піздюлєй? Нічого. Нічогісінько. Як можна навчити жити, якщо сам не знаєш як треба? А ніяк.

Сенс?

ptisa_kiwi

Я не хочу жити тут. У місті. Моє рідне, квітуче, чарівне стародавнє місто просто . . . вбили. Знищили, замінивши на смердючого монстра зі скла, бетону та сміття.

Моя мати народилась у Києві, там, де і бабуся, у першому пологовому. Прабабуся навчала «благородних дівіц»  тому, чому її навчала її мати. Прадід мав справу на Подолі, яку, в свою чергу отримав у спадок від свого батька та діда. Рвати таке глибоке коріння, здається,з мого боку було б зрадою. Але зраджувати нікому. Того Міста більше не існує.

Місто, яке оточує мене, душить, пригнічує, не дає  дихати і намагається перетворити на мурашку-робота, якими воно вже заповнено до краю, але цього замало, і воно, немов чорна діра притягує все нових і нових мурашок, які самі прагнуть в цю діру попасти і бачать в цьому сенс свого життя.

Я не розумію цього і не хочу розуміти. Але куди мені йти, якщо за межами міста в мене немає нікого і нічого? Де взяти сил, щоб погодитись втратити все, що є, таке своє і таке реальне в обмін на примарну свободу?